Безбар’єрність починається з мови

Безбар’єрність починається з мови

По-перше, вводимо в практику комунікації толерантні слова: «людина з інвалідністю» або «людина з порушенням рухової функції». Як максимум – «людина з фізичними чи ментальними порушеннями».

Дотримуємося принципу: спочатку людина, а вже потім ознака (якщо її необхідно вказати).

По-друге, уникаємо таких слів, як «інвалід», «особлива людина», «неповноцінна», «неповносправна» чи (ще гірше) «каліка». Також некоректним є вислів «людина з особливими можливостями».

По-третє, використовуємо словосполучення «крісло колісне». Забуваємо про вислови «інвалідний візок» чи «інвалідне крісло». У візок ми складаємо продукти в супермаркеті, а крісло зводить людину до єдиної ознаки – інвалідності.

! Пам’ятаємо, що «колясочник» і «візочник» – це не лише жаргонні вирази з негативним забарвленням, а й груба образа.

Правильно говорити: «людина, яка користується кріслом колісним» або «пересувається за допомогою крісла колісного». І, до речі, не «їде», а «йде».

Тренування толерантної лексики щодо людей з інвалідністю – обов’язок кожного громадянина, незалежно від сфери його діяльності.

Нагадаємо, що безбар’єрність – це концепція, яка передбачає створення умов, у яких усі люди, незалежно від їхніх фізичних, сенсорних, інтелектуальних чи інших особливостей, мають рівний доступ до різних аспектів суспільного життя.